35 років із моменту трагічних подій на Чорнобильській АЕС 0 31


35 років Чорнобильської трагедії

26 квітня 1986 року, о 1 год. 23 хв, на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу.

Внаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Майже одразу на місце аварії приїхали пожежники. Вогонь гасили до 5 години ранку. Проте у середині самого четвертого блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина графіту згоріла.

Після вибуху та пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, але й території багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки.

Від самого початку Москва та керівництво УРСР приховували факт аварії та наслідки екологічної катастрофи. Першою про підвищення рівня радіації повідомила Швеція. Лише 28 квітня в СРСР з’явилося перше офіційне повідомлення.

У перші дні після аварії було евакуйоване населення 10-кілометрової зони, надалі зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населених пунктів, у яких на кінець вісімдесятих років минулого сторіччя мешкало понад 2,6 млн осіб. В результаті цієї катастрофи з сільськогосподарського користування було виведено понад 5 млн га земель.

Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено. Водночас об’єкт «Укриття», зведений у 1986 році, поступово руйнувався.

Причини трагедії: персонал чи халатність в будівництві?

Існує дві версії причин аварії на ЧАЕС. Держкомісія СРСР в перші роки поклала основну відповідальність на оперативний персонал та керівництво ЧАЕС. Там порахували, що сталося збіг ряду порушень правил і регламентів, а катастрофічні наслідки це набуло через те, що у реактора була знижена потужність.

У комісії вважають, що співробітники ЧАЕС не мали проводити експеримент, після того, як зафіксували неконтрольований збій потужності. Керівництво звинуватили в замовчуванні масштабів катастрофи в перші дні. Повідомлення про аварію з’явилися в ЗМІ 28 квітня — дві доби.

Однак пізніше комісія Держатомнагляду СРСР заново розглянула питання і прийшла до висновку, що аварія відбулася не через дії персоналу, а через незадовільну конструкції реактора.

Перші етапи будівництва Чорнобильської атомної електростанції почалися ще на початку 1970-х, а в 1978 році почався фізичний пуск другого енергоблоку АЕС.

Згідно з розсекреченими документами КДБ за період з 1973-го до 1984 року, внесених до списку ЮНЕСКО, під час будівництва робітники порушували технічні норми, а на об’єкт могли потрапляти сторонні.

Зокрема, в українському відділі КДБ були незадоволені роботою арматурного цеху, а також якістю використовуваних під час будівництва матеріалів.

«У підготовлювані під бетонування блоки часто встановлюються армокаркаси зі сталі низьких марок і поганою якістю електрозварювання», — писав у доповідній записці начальник Києво-Святошинського райвідділу УКДБ при РМ УРСР у Київській області майор Тютюнник у 1973 році.

Серйозні побоювання в керівництві радянських спецслужб щодо ЧАЕС почалися в грудні 1978 року — тоді начальник районного відділу КДБ Клочко склав доповідну записку «Про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС» (доповідна записка у форматі PDF).

«На будівництві ІІ блоку ЧАЕС мають місце факти порушень технологічних норм ведення будівельних і монтажних робіт на окремих ділянках, які призводять до аварій і нещасних випадків, а в подальшому під час експлуатації реактора можуть призвести і до надзвичайних подій», — писав він у секретному звіті.

Керівники поспішали здати об’єкт в експлуатацію, через що порушувалися технологічні норми будівництва.

«Низька якість будівництва, відсутність належного контролю з боку Управління будівництва може призвести надалі до руйнування об’єктів будівництва, радіоактивного зараження навколишнього середовища та інших надзвичайних подій», — доповідав начальник Чорнобильського РВ УКДБ УРСР у Києві і Київській області Клочко.

Внаслідок пожеж у 2020 році в Зоні відчуження згоріли 30% туристичних об’єктів

4 квітня 2020 року в Чорнобильській зоні відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення спалахнула пожежа, загасити яку українським пожежникам вдалося лише 14 квітня — цьому допоміг дощ. З вогнем боролися понад 400 осіб і приблизно 100 одиниць техніки. Три літаки і три вертольоти здійснили сотні вильотів і скинули понад 460 тонн води.

Через кілька днів, 18 квітня, в повітрі Києва виявили продукти горіння, які в кілька разів перевищують норму, зокрема формальдегід, сірку і діоксид азоту.

22 квітня, поблизу ЧАЕС продовжували горіти торфовища, а на сході зони обов’язкового відселення вже згоріли три села.

Крім цього, понад 30% туристичних локацій втрачено повністю і відновленню не підлягають, розповів він. Серед них — радянські бази відпочинку і села.

В майбутньому втрачені об’єкти можуть бути реконструйовані в режимі доповненої реальності (AR). Однак головні туристичні локації не постраждали: міста Чорнобиль та Чорнобиль-2, а також Прип’ять.

Сьогодення

Прип’ять: в найближчі 20 років більша частина міста вже не буде існувати

Мальовниче місто Прип’ять на березі однойменної ріки було засноване у 1970 році в 3 км від Чорнобильської АЕС і в 111 км від Києва. Станом на листопад 1985 року, за півроку до аварії на ЧАЕС, тут проживало 47,5 тисяч осіб. До сьогодні збереглася майже вся інфраструктура міста: готель Полісся на центральній площі, кінотеатр Прометей, басейн Лазурний, дім культури Енергетик, парк атракціонів, житлові панельні будинки, магазини, універмаг тощо.

У Прип’яті встигли побудувати п’ять мікрорайонів. На території, яка була розчищена під будівництво ще двох, сьогодні розташований радіоактивний могильник Піщане плато — там «поховали» особисті речі місцевих жителів, знятий з вулиць, заражений грунт тощо. Саме ж місто Прип’ять належить до 10-кілометрової зони. І протягом наступних півсотні або навіть сотні років ця територія точно не змінить свого статусу.

«Ця територія буде забруднена радіонуклідами, як мінімум, протягом наступних 500 тис. років. Тобто цей грунт не можна ні для чого використовувати. Все, що тут зростає, все, що тут живе, є непридатним для споживання», — розповідає гід Сергій Тесленко. Ми стоїмо в парку розваг під знаменитим колесом огляду, біля якого фотографуються всі туристи, що приїздять до зони відчуження.

Через такий високий рівень забруднення у Прип’яті вже ніколи не житимуть люди, говорить Тесленко. Працювати тут можна буде і надалі, проте жити — точно ні. За його прогнозами, місто буде руйнуватися у природній спосіб:

«За найближчі 5−10 років до 20% міста Прип’ять буде зруйновано в природній спосіб. А в найближчі 20 років більша частина міста вже не буде існувати».

Що ж до 30-кілометрової зони, то більша частина цієї території може бути очищена вже через три десятки років. Але сенсу заселяти цю територію людьми Сергій Тесленко не бачить — мовляв, навіщо молодим сім’ям переїжджати ближче до Чорнобиля, коли навколо ж багато інших місць для комфортнішого і безпечнішого життя.

«Можливо, через 30−50 років 30-кілометрова зона перетвориться на парк. Але це буде закрита територія», — дає прогноз Сергій Тесленко.

ЧАЕС

Сьогодні на Чорнобильській АЕС працюють понад 2,5 тисячі осіб. Їдальня ЧАЕС — одна з місцевих визначних пам’яток для гостей зони, адже саме тут ще до коронавірусного карантину традиційно туристів годували обідами.

У липні 2019 р. офіційно було здано в експлуатацію об’єкт, який будувався понад десять років — Новий безпечний конфайнмент, тобто «захисна оболонка». Це ізоляційна споруда у вигляді арки, якою накрили зруйнований аварією четвертий енергоблок ЧАЕС.

Ширина конфайнмента — 257 метрів, висота — 110 метрів, довжина — 165 метрів. Його будівництво розпочали у 2007-му. Головне призначення об’єкта — ізолювати зруйновану частину будівлі, запобігти поширенню шкідливих радіоактивних частинок, а також забезпечити можливість демонтажу зруйнованих конструкцій енергоблоку.

Наразі у зоні відчуження реалізується 16 проєктів міжнародної технічної допомоги щодо виведення з експлуатації ЧАЕС та вдосконалення системи поводження з радіоактивними відходами.

Спорудження нового безпечного конфайнменту над зруйнованим енергоблоком Чорнобильської АЕС ознаменував не кінець історії Чорнобильської катастрофи, а лише початок її найважливішого етапу — перетворення укриття на екологічно безпечну систему.

Він нагадав, що конфайнмент призначено для ізоляції радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора ЧАЕС принаймні на 100 років, що дасть змогу демонтувати реактор і поховати його частинами.

За словами міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Романа Абрамовського, торік поводження з відпрацьованим паливом на Чорнобильській АЕС вийшло на якісно новий рівень. За період виробництва електроенергії, нагадав він, станція накопичила понад 21 000 відпрацьованих тепловиділяючих збірок, які нині зберігаються у сховищі «мокрого типу», не призначеному для тривалого зберігання. Тому за фінансової підтримки ЄБРР побудовано сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого типу» — СВЯП-2 з передовими технологіям безпеки.

«В цей час триває процес переміщення паливних збірок з «мокрого» сховища в «сухе», — сказав міністр.

Цей процес, за його словами, триватиме близько 10 років. Введення в експлуатацію СВЯП-2 дасть змогу безпечно зберігати відпрацьоване паливо протягом наступних 100 років.

Абрамовський зазначив, що за сприяння Департаменту енергетики та зміни клімату Великоб Британії та Єврокомісі на комплексі виробництв «Вектор» побудовано високотехнологічне роботизоване сховище для найнебезпечніших радіоактивних відходів. Нині триває робота з проєктування складських приміщень для другої черги.

Чорнобиль — об’єкт Юнеско

Україна має намір подати заявку в ООН про включення Чорнобильської зони відчуження до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

«Включення Чорнобиля в список спадщини ЮНЕСКО — перший і важливий крок на шляху до того, щоб це прекрасне місце стало унікальним місцем, що становлять інтерес для всього людства», — сказав Міністр культури Олександр Ткаченко.

Він вважає, що важливість Чорнобильської зони «лежить далеко за межами України».

Ткаченко сподівається, що включення ЧЗО в список ЮНЕСКО посприяє залученню туристів в Україну.

За словами міністра, перед відправкою заявки в ООН об’єкти, що знаходяться під захистом ЮНЕСКО, повинні були бути включені в список національної культурної та історичної спадщини.

 

Архівні фото: від ліквідації до пожеж сьогодення. Як виглядає «монумент» найжахливішої техногенної катастрофи в світі




 

Предыдущая статьяСледующая статья

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *